РАДЗИВІЛІВ: «ЗОЛОТИЙ ВЕРЕСЕНЬ» 1939 РОКУ

Саме цього року 1 вересня о 4.45 год. нападом гітлерівської Німеччини на Польщу розпочалася Друга Світова війна

Проти Польщі, до складу якої тоді входили і наші землі, були розгорнуті 44 німецькі дивізії ( в тому числі – 6 танкових і 2 моторизованих), 1-ий повітряний флот, який нараховував майже 2 тис. літаків. У складі польських збройних сил було 39 піхотних дивізій, 2 моторизовані бригади, 11 кавалерійських і 3 гірські бригади. Озброєння польської армії складалося здебільшого із застарілих зразків часів Першої світової війни. Танкові війська мали всього 9 рот легких танків і 29 рот легких бронеавтомобілів. Під час Великих польських маневрів влітку 1938 року ці танкетки застрягали на наших полях і свідки тих подій, селяни села Опарипсів, змушені були декількома парами коней витягувати техніку на центральну дорогу…

…Незважаючи на впертий опір деяких частин польської армії , фронт швидко відкочувався на схід: 12 вересня німецькі війська дійшли до передмість Львова. А на світанку 17 вересня війська СРСР перейшли східний кордон Польщі на основі додаткового таємного протоколу пакту Молотова-Ріббентропа. Західноукраїнське населення з надією на краще зустрічало Червону армію.

Вже 19 вересня радзивілівці з червоними і національними прапорами зустрічали червоноармійців, як визволителів з польського ярма. Командир передового підрозділу, побачивши на святковій арці синьо-жовтий прапор, закричав: «Что за тряпка?» і зрубав його шаблею. У центрі міста відбувся мітинг. Промовець розповідав про чудове життя в Радянському Союзі. А містяни розглядали радянських солдатів. Вони звикли бачити ситих і добре обмундированих польських жовнірів. Червоноармійці були в гімнастерках і дешевих чоботях. Хтось спитав солдата: «А нендза (воші) у вас є?» Бійцям наказали говорити, що все є в Союзі. Хлопець не знав, що це таке, і сказав: «Єсть, рубль кілограм…»…

У місті був створений ревком на чолі з Д.Г.Сухановим. Він взяв владу до своїх рук, почав наводити порядок. У цей період школа була закрита і діти сиділи вдома. Але 22 вересня ревком викликав всіх вчителів школи.. Не з’явився вчитель русинської (української) мови в польській школі Ільчук, який боровся з більшовиками ще за часів Директорії і проводив національно-патріотичне виховання молоді в 20-30-і роки минулого століття. У 1941-1942 рр. він був директором Дубенської гімназії, подальша доля мені невідома. Перед вчителями виступив голова ревкому, запропонувавши їм відкрити школу і розпочати навчання українською мовою: викладати всі предмети, які вивчалися в польській школі, за винятком історії, географії, польської мови і Закону Божого.

Незабаром в Радзивілів почали прибувати представники радянської влади. Це були відряджені з України або Росії працівники партійних, державних чи господарських апаратів. Здебільшого – малоосвічені, низькокваліфіковані виконавці, які часто-густо не знали української мови, звичаїв місцевого населення. Розповідали радзивілівці про такий факт. До начальника підприємства прийшла жінка і сказала: «Пане начальнику, мій чоловік вже небіжчик і на роботу не вийде». А той нібито відповів: «Нєбьощик ілі не нєбьощик, пусть на работу виходіт, а там разбєрьомся!»…

Приїхав перший завідуючий районним відділом народної освіти Іван Кулик. Першими інспекторами відділу освіти були Ілля Федорович Грабовський і Дмитро Григорович Суханов. Були відкриті в місті середня школа, школа робітничої і сільської молоді. Але учні, які вступили до середньої школи, були понижені в класах на 1 рік, бо програма радянської школи вважалася вищою від польської. Почали приїжджати з східних областей України нові вчителі, особливо, молоді дівчата. Директором середньої школи стала Бондаренко, потім Додь – її чоловік був головою райвиконкому.

Для узаконення радянського режиму, 22 жовтня 1939 року, під пильним контролем нових властей, було проведено вибори депутатів до Народних зборів. Вони проводилися за офіційним безальтернативним списком кандидатів. У нас було обрано колишнього члена КПЗУ (Комуністичної партії Західної України – Ред.) Ф.Л.Додя. 26 жовтня Народні збори прийняли Декларацію про возз’єднання Західної України з УРСР в складі СРСР.

Однак більшовиками були ліквідовані діючі з польських часів політичні партії, українські національні громадські культурні установи і товариства. Зокрема, припинили свою діяльність читальні і бібліотеки товариства «Просвіта», часописи, газети. Найбільш активні діячі були репресовані або змушені втекти до окупованої німцями Польщі. В змісті освіти проводилась політика політика радянізації і зросійщення.

Доноси в органи НКВС стали буденним явищем. Один таємний агент (рос. «сексот» - секретный сотрудник –Ред.) доповідав про радзивілівців, які проводили в період Польщі патріотичну роботу серед молоді. Він називав представників сім’ї Бакаленків з Балків, торговця Володимира Григоровича Лучканя, вчителя Ільчука, який керував «Просвітянською хатою», священика Тарановського Лонгіна, Козачука Олександра, Маркопольського Михайла Васильовича – керівника ОУН в Радзивілові (до 1941 року). Агент детально розписав біографію Маркопольського Василя Андрійовича, 1895 р.н. Згадав також активних діячів радзивілівської «Просвіти»: Корченюка Георгія Павловича, Демчука Івана Яковича, Рачковськогго Андрія, Корсуня Віктора Івановича, Дентюка Григорія Михайловича, Черняка Петра Степановича, 1902 р.н., жителя Бугаївки.

Почалися арешти, депортації у східні райони країни. За участь у національно-визвольному русі був заарештований Зигмунд Володимир, а його мати Параскева Миколаївна разом з рідною сестрою Марією були вивезені на поселення в Казахстан. У Західній Україні в 1939-1941 р.р. було ув’язнено понад 10%  населення краю.

Об’єднання всіх українських земель у складі УРСР мало позитивне значення. Але принесений на багнетах Червоної армії репресивний режим остаточно переконав західноукраїнське населення в тому, що його майбутнє не в інтеграції в Радянський Союз, а у творенні незалежної соборної Української держави.