І ДОНБАС, І ЧЕРВОНОАРМІЙСЬК ВИЗВОЛЯЛИСЬ ВІЙСЬКАМИ ОДНОГО Й ТОГО Ж ФРОНТУ
71 рік тому, в кінці січня 1944 року, на теренах Західної Волині, одночасно з Корсунь-Шевченківською операцією війська правого крила Першого Українського (колишній Воронезький) фронту, під командуванням генерал-полковника М.Ф.Ватутіна розпочали Ровенсько-Луцьку наступальну операцію
11 січня воїни 13 армії під командуванням генерал-лейтенанта М.П.Пухова вступили в місто Сарни. 19 січня визволили смт. Гощу. Основна частина цієї операції відбувалась з 27 січня до 13 лютого 1944 року, а 2 лютого німецькі війська залишили Ровно. Тоді від ворога було визволено більшу частину нашої області. А південно-західну територію області, зокрема, Дубенський і наш райони, було визволено у другій половині березня 1944 року військами 1-го Українського фронту вже під командуванням Маршала Радянського Союзу Г.М.Жукова. 29 лютого 1944 року біля села Милятин, між містами Рівне та Славута, відбулась сутичка між загонами УПА і колоною командуючого 1-м Українським фронтом генерала М.Ф.Ватутіна, в якій він був тяжко поранений.
Ось як згадували про визволення району у своїх листах до пошуковців-учнів СШ №1, колишній командир батареї 134-го артилерійського полку 172-ї Павлоградської Червонопрапорної ордена Суворова стрілецької дивізії ст. лейтенант В.М.Сергієнко, командир батальйону 514 стрілецького полку цієї дивізії Таланов В.М., топограф 747 стрілецького полку, колишній старшина Рапопорт Григорій Борисович – почесні громадяни нашого міста, інші ветерани.
Частини 13-ї армії 3 лютого 1944 року вийшли на рубіж р.Ікви, щоб форсувати її на півночі і на півдні від міста Дубна. Німецьке командування намагалось затримати наступ радянських військ. Користуючись відсутністю Другого фронту в Європі, воно почало перекидати нові дивізії в райони Дубна і Бродів. Згуртувавши на рубежі р.Ікви значні сили, нацисти чинили опір, вдаючись до численних контратак. Почалися уперті бої. Зважаючи, що ворог кинув у бій нові сили, командуючий 13-ю армією генерал-лейтенант М.П.Пухов віддав наказ утриматись від штурму Дубна, щоб здійснити перегрупування військ, посилити корпуси танками. Бої за місто тривали понад місяць. 17 березня 1944-го року Дубно було визволено від окупантів і почався похід на південь. Бої на території району тривали з 19 березня до середини квітня 1944 року. 19 березня бійці 172-ї стрілецької дивізії вибили фашистів з с.Козин. В цей день 112-та стрілецька дивізія під командуванням Героя Радянського Союзу генерал-майора О.В.Гладкова визволила с.Пляшеву, Боратин, Хотин, Рідків, Митницю; 287-а Новоград-Волинська, двічі Червонопрапорна, орденів Суворова, Кутузова і Б.Хмельницького стрілецька дивізія під командуванням генерал-майора І.Н.Панкратова, яка входила до 24-го стрілецького корпусу гвардії генерал-лейтенанта Н.У.Кирюхіна, після боїв під Кременцем і в районі Почаєва, почала переслідувати розбиті частини ворога, не даючи їм закріпитися на проміжних рубежах. І до кінця 19 березня вийшли на лінію Башарівка-Перенятин-Підзамче. Німецьке командування кинуло у наступ кілька піхотних полків з дивізій, що прибули до Бродів з Бельгії і Франції. Бої були запеклими, села і висоти, пориті воронками, переходили «з рук у руки» декілька разів. Незважаючи на сильний вогневий опір, частини дивізій до 23 березня вийшли на рубіж: Вапнярка –Суходоли – Гаї-Левятинські. А передові загони та розвідники перейшли залізницю південніше Червоноармійська і вийшли до Старих Бродів і Гаїв-Старобродських.
19 березня почалися бої за визволення нашого міста. Авангардні частини 172-ї стрілецької дивізії вийшли на його південну околицю і зустріли біля 60 ворожих танків. Як згадував командир першого дивізіону 134-го артполку, капітан І.Р.Бундюк, його розвідники доповіли, що їм назустріч з лісу підходять ще до 30 німецьких танків. Начальник штабу дивізіону старший лейтенант І.В.Насвіт наказав командиру другої батареї підготувати 76-міліметрові гармати на кінній тязі, старшому лейтенанту В.М.Сергієнку зайняти позицію біля костелу. Першим сюди прибув взвод лейтенанта С.С.Чепчуріна. Йому на допомогу підійшов другий взвод лейтенанта В.Я.Тригулевича. У цей час 7 і 8 батареї 3-го дивізіону, які зайняли позиції біля міського кладовища, відкрили вогонь. Снаряди, перелітаючи над частиною міста, вибухали перед ворожими танками. Так було підбито 7 танків, 3 бронетранспортери, знищено до 250 загарбників. У бою загинув командир взводу 21-річний лейтенант Семен Семенович Чепчурін. Під час боїв за станцію Радзивилів Микола Миколайович Жидовленко, командир обслуги 45-міліметрової гармати 26-го гвардійського кавалерійського полку 7-ї кавалерської дивізії І-го кавалерійського корпусу, разом з бійцями, вивів з ладу ворожий бронепоїзд, підбив «тигра». За знищення німецького автобуса, яким втікали з міста штабні офіцери, він був нагороджений медаллю «За відвагу». В кінці березня 1944 року був тяжко поранений. Великі сили ворог сконцентрував уздовж річки Слонівки. Тут відбулися жорстокі сутички, в яких 20 березня воїни підбили близько трьох десятків танків, а 28 березня поблизу шосе Броди-Червоноармійськ – ще 50 броньованих машин, 11 літаків, знищили багато живої сили. Цього дня самохідка 20-річного гвардії лейтенанта 1451-го самохідного артилерійського полку 25-ї гвардійського танкового корпусу Івана Івановича Удалова знищила 12 панцерників. За даними працівників Бродівського районного історичного музею, цей юнак був родом із села Шейно Печелмінського району Пермської області. Він загинув в липні 1944 року в селі Салашка Підкамінської сільської ради Бродівського району під час нальоту німецької авіації, і там похований. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 вересня 1944 року Удалову Івану Івановичу посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Комендантом міста було призначено командира 20-ї мотострілецької Червонопрапорної, ордена Суворова бригади генерал-майора Петра Сисоєвича Ільїна (1901-1976 рр.). Його штаб розташовувався навпроти церкви святого Олександра Невського, в будинку колишньої пекарні Мощинського (тепер у підвалі кафетерію «Зустріч» ).
Після визволення міста та району і невдалих боїв під Бродами, фронт стабілізувався на довгих чотири місяці. Було викопано десятки тисяч метрів траншей, ходів сполучення, обладнано багато дзотів і дотів з 22 березня до 11 липня 1944 року. До перемоги ще залишався понад рік.
У 80-их роках минулого століття мешканка Челябінська писала до пошуковців СШ№1, що в боях під Червоноармійськом загинув її 18-річний син… За що гинуть тепер чужі сини з території «братнього» народу???
… Рік тому Москва в особі Путіна захопила Крим і веде неоголошену війну на сході нашої країни. Але чомусь європейські політики ніяк не можуть збагнути справжню агресивну мету Росії, Це – гра ягняти з жорстоким медведем чи вовком. Історія, на жаль, повторюється. Хто не збагне – той, напевно, забув, як 77 років тому Гітлер здійснив «аншлюс» - приєднання Австрії, а у вересні, за згодою Заходу загарбав Судетську область Чехословаччини. А 1 вересня 1939 року почалась Друга світова війна.
Дежавю? Сподіваємося тепер на «прозріння» світового співтовариства , спільне зупинення зухвалого агресора та довгоочікуваний мир на Донбасі.