Наш земляк – знаний історик і активний громадський діяч

Він був би нині доктором історичних наук, професором історичного факультету Львівського національного університету ім. І.Франка, відомим істориком і знаним громадським і політичним діячем.

Але доля відміряла йому лише 46 років…

Юрій Киричук народився 25 жовтня 1956 року у м.Червоноармійську в звичайній робітничій сім’ї. Батько Анатолій працював електриком на комбінаті хлібопродуктів, а потім був начальником охорони цього підприємства. Мати – Наталія  - була родом із села Великі Глибоченці Перемишлянського району Львівської області. Недаремно Юрій говорив, що він – дитя червоної Волині і синьо-жовтої Галичини. Наталія Іванівна спочатку працювала бухгалтером у Червоноармійському відділенні Держбанку СРСР, пізніше – в бухгалтерії районного відділу освіти.

Навчаючись в міській середній школі №1, Юрій дуже захоплювався історією. Його цікавили події, що відбувалися на теренах рідного краю в роки Другої світової війни. Юрія не задовольняли офіційні підручники. Він намагався дізнатися правду. Я йому порадив поспілкуватися з батьками, родичами на цю тему. На семінарах з історії в 10-му класі Юра завжди був головним доповідачем. Його чудовими, змістовними відповідями захоплювалися і однокласники, і вчителі-історики з шкіл району. Після закінчення школи в 1973 році, не пройшовши по конкурсу у Львівський  університет ім.І.Франка, Юрій працював робітником на фурнітурному заводі. А вже наступного року він таки стає студентом історичного факультету. Вже з перших місяців навчання він своєю еродованістю привернув увагу однокурсників. Вони називали його «ходячою енциклопедією» завдяки феноменальній пам’яті. А тому на іспитах він отримував тільки відмінні оцінки.

У вільний від навчання час любив проводити екскурсії по Львову. Закінчивши з відзнакою у 1979 році університет, Юрій став викладачем-стажистом на кафедрі історії СРСР. Наступного року він вступає на аспірантуру. Під керівництвом доцента С.А.Макарчука, пише працю «Робітничий рух на Західній Україні в 20-30 р.р. двадцятого століття в період панування Польщі». Пізніше готує кандидатську дисертацію «Реакційна діяльність українських буржуазних націоналістів на Західній Україні напередодні Другої світової війни (1934-1939рр)». Керівником був С.А.Макарчук. Незважаючи на формулювання теми, яке було обумовлене пануючими на той час ідеологічними нормами у всіх сферах життя, молодий вчений почав вивчати публіцистичну літературу та збирав джерельний матеріал, що знаходився у спецфондах. Саме відтоді Юрій остаточно захопився проблемою українського національного  руху новітнього часу.

Захист його дисертації відбувся 27 грудня 1983 року на засіданні Спеціалізованої вченої ради у Львівському університеті . Після захисту дисертації Юрій працював на кафедрі новітньої історії України, де читав курс української історії 20 ст. для студентів історичного та філологічного факультетів.

Мав талант від Бога в ораторстві, його лекції неабияк приваблювали студентську молодь. На перервах він розповідав студентам про те, про що не дозволялося офіційно тоді ще говорити з-за кафедри аудиторії. Згодом він розробив та читав спецкурс, напевно, перший у вузах України, – «Історія ОУН». Під його керівництвом десятки студентів підготували та захистили дипломні праці, аспіранти писали кандидатські дисертації. Перу Ю.Киричука належать 4 одноосібні монографії, більше сотні наукових та науково-популярних статей з історії українського національного руху в 20 ст. у різних науково-періодичних та серійних виданнях. Його «Історія УПА», видана восени 1991 року в Тернополі стала першим у незалежній Україні дослідженням українського Руху Опору часів Другої світової війни.

Монографію «Український національний рух 40-50-х років 20 ст.: ідеологія і практика» (вона експонується на виставці в районному історичному музеї, присвяченій пам’яті Ю.Киричука) автор готував як докторську дисертацію, захист якої планувався на початок 2003 року. Але Юрій її видання вже не побачив. Однак більшість написаних і опублікованих ним розвідок здобула заслужене визнання ученого світу, про що свідчать численні  позитивні рецензії в українських та зарубіжних виданнях.

Юрій Киричук виступав з доповідями на численних наукових форумах різних рівнів як в Україні, так й за кордоном. Він, як відомий публіцист, був автором низки програм на львівському радіо і учасник численних телепередач на теми історичного минулого українського народу та актуальних проблем сьогодення. Він писав «історичні справки» - невеличкі оповідання з історії українського козацтва, які публікувалися у пресі. У роки так званої «горбачовської перебудови» особливо розкрилася його громадська активність. Зокрема, просвітянська. Він читав лекції і виступав з бесідами перед різною аудиторією. Особливо запам’ятався мені мітинг 17 вересня 1989 року біля університету, присвячений 50-річчю походу Червоної армії на Західну Україну. На ньому виступав Юрій Киричук. Тільки при самій згадці його прізвища залунали оплески. Його статті на різні теми історичного минулого країни охоче публікували тогочасні газети.

У 1990 р. Юрій став членом Української республіканської партії, його обрали членом Центрального комітету. У 1993-1998 рр він був головним редактором її теоретичного журналу «Республіканець». Юрій Анатолійович знаходив час поспілкуватися з матір’ю та  братом у Радивилові. Ми з ним зустрічалися і у Львівському університеті, і вдома. З ним було приємно розмовляти на різні теми. У жовтні 1992 р. він виступив з лекцією у актовій залі Радивилівської школи мистецтв перед громадськістю міста з нагоди 50-річчю утворення УПА.

Сталося так, що 1 жовтня 2002 року він трагічно загинув під колесами автомобіля. Юрій Киричук не встиг реалізувати намічених наукових планів, однак того, що він зробив, уже достатньо, щоб його добре ім’я увійшло в історію вітчизняної науки. Його наукова та громадська діяльність залишили помітний слід у історії нашої держави.