ВЧИЛИ РОСІЙСЬКОЮ, ПОЛЬСЬКОЮ. ТІЛЬКИ НЕ РІДНОЮ…

У 2013 році минуло 140 років з часу відкриття в Радзивилові однокласного народного училища, яке в 1902 році було перетворено  на міську школу. Який був розвиток  освіти в місті в минулому? Це питання цікавило мене давно, ще з шкільної лави, особливо історія рідної школи в якій навчалися мої батьки, родичі та я пропрацював майже 40 років.

…Недалекоглядні і безсилі королі, розбещена і невгамовна шляхта зі своїм «не позвалям», презирство і ворожість до інших народів і їх віри – ослабили і привели Польщу до національної катастрофи – загибелі держави. Недаремно ще Наполеон побачив у характері і поведінці шляхти зародок її самознищення. Поділ Польщі відбувся в три етапи, в результаті чого зникла з політичної карти Європи велика слов’янська держава. Правда, це повторилось ще раз, але вже у вересні 1939 року. Виконавці ж були ті самі – Німеччина та Росія.

На приєднаних до Росії волинських землях було утворено Волинське намісництво, а 6 липня 1796 року замість нього створена Волинська губернія в складі 17 повітів, в тому числі і Кременецького. Радзивилів став прикордонним містечком цього повіту. Після приєднання Правобережної України до Росії у Петербурзі підтримували польську шляхту і вона зберегла свої маєтки, посади, привілейоване становище. Цар Олександр І був в особистій дружбі з впливовим польським магнатом, князем Адамом Чарторийським.

В освітній галузі широку діяльність розгорнув Тадей Чацький, потомок давнього магнатського роду, як «головний візитор шкіл Київської, Подільської і Волинської губерній». На пожертвувані польською шляхтою,  зібрані духовенством гроші він реорганізував і заново заснував ряд шкіл. Так, 10 жовтня 1805 року була відкрита гімназія у Кременці, яка в 1809 році реорганізована в ліцей, котрий за своєю програмою прирівнювався до університетів. Навчання розраховане було на 10 років.

На початку ХІХ століття в нашому місті діяло початкове училище, яке утримувалося за рахунок поміщиків та духовенства. В ньому навчалися лише хлопчики. Мовою навчання в усіх навчальних закладах була польська.

Після занепаду імперії Наполеона І розвіялися мрії волинської шляхти про відновлення Польщі. Після 1815 року волинські поляки намагалися зайняти важливі державні посади. Їм вдалося добитися того, щоб на деякий час посаду волинського губернатора зайняв поляк Варфоломій Гіжицький, а віце-губернатора – Філіп Плятер, який, після смерті Т.Чацького в 1813 році, займав посаду головного візитора шкіл.

У краю поширюється в ці роки масонський рух. Створюються провінційні ложі, зокрема у Рафалівці, Радзивилові, Кременці та інших містах. Їх членами були вчителі, лікарі, представники шляхти. Ложі проповідували моральне вдосконалення, однак коли до них проникли антикріпосницькі і проти самодержавні ідеї, їх заборонили. З середовища масонів вийшло багато майбутніх декабристів.

17 листопада 1830 року у Варшаві вибухнуло визвольне повстання, у ході якого зародився лозунг «За нашу і вашу свободу». З початку його польський сейм поставив кінцеву мету – відновлення Польщі в кордонах 1772 року і закликав населення Правобережної України взяти участь у повстанні. Волинська шляхта відгукнулась на цей заклик. А от українське селянство не підтримало розрізнених дій польських загонів і дивилось на них як на «панську справу», що не могла визволити їх від кріпосної неволі. А 26 серпня 1831 року царські війська придушили повстання.

Під впливом польського повстання ставлення царизму до самих поляків змінилося. Бо досі була така ситуація, що російський уряд «їхав на українському возі польським конем»: він правив поляками, а вони – українцями. Тепер же він хотів пересісти на власного «московського коня». Цей крок був продуманий як ідея органічного злиття всіх народів, що опинилися в царській імперії, в один російський народ, як і тепер намагається зробити кремлівське керівництво.

Закрилося багато католицьких та уніатських монастирів, і в 1838 році було ліквідовано уніатську церкву на Правобережній Україні. У 1832 році польські школи перетворено у російські і вже через рік російська мова стала офіційною в установах Правобережжя. Тоді було закрито Кременецький ліцей, в якому навчались лише поляки. Його бібліотеку та наукові збірники перевезено до Київського університету, який за задумом Миколи І мав стати цитаделлю зросійщення України. 

Були закриті повітові училища ( в ступені гімназій), і міські училища, в тому числі і наше. У своїй науковій праці «Нарис історії Волинської землі», яка побачила світ у Канаді стараннями Інституту дослідів Волині ще 1954 року, доктор І.Левкович пише, зокрема, що в 40-х роках ХІХ ст.. Микола Костомаров, як вчитель історії і словесності Ровенської гімназії зібрав багато етнографічного та історичного матеріалу, організовував екскурсії до Берестечка, Кременця, Радзивилова, Почаєва, Острога та інших місцевостей, доля яких тісно пов’язана з історією Волині.

В 1856 році була збудована в нашому місті кладовищна церква св..Павла Фівейського на кошти вдови таємного радника Євдокії Каверіної. При ній була церковно-приходська школа, в якій під керівництвом священика диякон навчав дітей грамоті. В другій половині ХІХ століття в нашому краї діяло всього трохи більше півсотні початкових шкіл, викладання в яких велося російською мовою, оскільки реакційний валуєвський циркуляр 1863 року забороняв українську мову в школах.

Після поразки Росії в Кримській війні (1853-1856 рр.) царизм змушений був здійснити ряд реформ, в тому числі і в галузі народної освіти, з метою подолання економічної відсталості. З цією метою 14 липня 1864 року було затверджено «Положення про початкові народні училища», за яким відкривалися повітові і сільські школи, а також різні сільські школи міністерств державних маєтностей і внутрішніх справ, церковно-парафіяльні та єпархіальні школи. Всі вони оголошувалися загальностановими, зберігаючи одну назву – початкові народні училища. Але обсяг знань учнів був недостатній, щоб продовжувати навчання в середній школі. В такому училищі в 60-их роках ХІХ ст.. навчався наш земляк, майбутній меценат Мойсей Гінсбург. У ці роки створюються двокласні початкові училища з п’ятирічним строком навчання. З 1866 р. Радзивилів став волосним центром, а в 1870 р. – містом Дубнівського повіту Волинської губернії.. У 1873 р. в місті відкрили однокласне народне училище. Воно, за спогадами нашого земляка (колишнього учня, активного борця часів УНР, старшини Богданівського полку, вчителя математики і географії 1939-1940 рр.) Якова Калениковича Бортника, 1895 р.н., розташовувалося в колишній казармі 12 Донського казацького полку (тепер територія автопідприємства по вул..О.Невського). Це було велике довге приміщення. Навчалося в ньому понад 80 учнів з міста, сіл Бугаївка та Опарипси.

Навчання було платним: 1,5 – 2 карбованці за рік. Це вартість на той час доброго кожуха. Навчалися в основному хлопці 7-12 років. Навчали їх 2 вчителі і 2 помічники. Навчання було необов’язкове. Невстигаючі учні могли навчатися декілька років за бажанням батьків, але необхідно було платити. Термін навчання – 3 роки. Училище давало загальну початкову освіту.

Основними предметами були Закон Божий, російська мова, арифметика, фізкультура, ручна праця, співи. На початку ХХ ст.. за кошти земства, а особливо Мойсея Гінсбурга було розпочате будівництво нового приміщення школи, в якому брав участь і мій дідусь Дочинський Андрій, 1880 р.н., як муляр, будівництво було закінчено в 1908 році. За допомогою нашого мецената побудовані початкова школа для єврейських хлопчиків, єврейське жіноче початкове училище, ремісниче училище. В 1902 році було відкрите двокласне народне училище з п’ятирічним терміном навчання: три групи і два класи. В І групу приймали міських і сільських дітей Бугаївки та Опарипсів віком 8-9 років. Навчання було платне: 10 карбованців за рік ( пуд жита (16 кг.) коштував тоді 20 коп.) За спогадами колишніх учнів Підпалюк Ганни Дмитрівни, 1902 р.н. та Суханова Дмитра Григоровича, 1905 р.н., жителя с.Бугаївки, в училищі вивчали Закон Божий, російську мову, арифметику, геометрію, історію, географію, «Божий мир» - тобто елементи природознавства, чистописання, креслення, ручну працю, фізкультуру, співи. На першому місці було вивчення Закону Божого. Перед початком навчання кожного дня учні збирались на молитву у великій кімнаті, а потім розходились по класах. В І-ІІІ групах було по 3-4 уроки, а в І-ІІ класах по 5-6 уроків.

Учні, які не засвоїли навчального матеріалу на уроці, залишались на самостійне вивчення після уроків на 2-3 години. Навчання проводилось в одну зміну, 100-120 учнів навчали 5-7 вчителів. Першим завідуючим училища був Глиба, який викладав історію, арифметику, геометрію. Приладів не було ніяких. Вчитель на одній дошці малював прилад – астролябію, а на іншій записував задачі. Важливою фігурою в школі був священик, який навчав Закону божого. Цей предмет викладав протоієрей церкви св..О.Невського отець Іоанн Петровський. Вчителем російської мови, географії та співів була його дочка Неоніла Іванівна, яка закінчила єпархіальне духовне училище. Це була зла і пихата особа, яка била учнів лінійкою по долонях, а часто і по голові. Природознавство викладав Віктор Михайлович. В другому приміщенні школи учнів навчали вирощувати тутових шовкопрядів. Основним інструктором у цій справі був Шудрак. Це був високоосвічений вчитель і добрий вихователь. Вирощування шовкопрядів було дуже копіткою справою. Вони поїдали багато листя шовковиці, яке учні приносили мішками з дому або парку. Діти також чистили клітки, де знаходилися шовкопряди, і пильнували, щоб серед них не було хворих червів.

З 1910 р. завідуючим став вчитель Шудрак, який був на цій посаді до вересня 1920р., до встановлення польської влади. Він користувався авторитетом в учнів, їх батьків, місцевого населення. Підручники купували учні за батьківські гроші в книгарні. Державних бібліотек не було, а лише приватні. Після закінчення Радзивилівського двокласного училища учень міг поступати в Кременецьке вище початкове училище, після якого можна було навчатися в гімназії або працювати чиновником в державних місцевих установах. Навчання в ньому коштувало 30 карбованців на рік. Протягом усього періоду Першої Світової війни (1914-1918рр.) на території нашого краю точились жорстокі кровопролитні бої. Була Лютнева революція 1917 року, Українська революція 1917 року, більшовицький переворот в жовтня 1917 року, проголошення УНР, визвольні змагання (1918-1920 рр.) встановлення польської влади в Західній Україні. Але це вже наступний етап в історії розвитку освіти на наших теренах.