Вітаю Вас, Гість

Синє небо, жовте поле...

 

23 серпня – День державного прапора України

 

Він був встановлений Указом Президента України від 23 серпня 2004 року.

Українське синьо-жовте колірне сполучення  - одне із найдавніших серед сучасних національних прапорів. Походить воно від герба Галицько-Волинського князівства – золотого лева на синьому полі, який з’явився в другій половині 13 століття.

У Грюндвальській битві 1410 року в числі 13 українських полків під орудою князя Феодора Острозького було ополчення Львівської землі, яке мало синю корогву із зображенням жовтого лева, що спирається на скелю. Такі самі барви мало знамено Перемишльської  землі (на синьому полотні – жовтий двоголовий орел під короною). Жовтий лев, що спирається на скелю, став гербом Руського воєводства, утвореного в 1434 році. Він зберіг свої барви й був самобутнім знаком західноукраїнських земель аж до кінця 18 століття. Розвиток козаччини мав значний вплив на українське прапорництво. Свої прапор мали полки, сотні, запорозькі курені. Окрім малинового, у козацьких полках були корогви й інших кольорів: жовтого, синього, зеленого та інших.

Синя та жовта барви найчастіше трапляються у козацькому одязі часів Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького (1648-1654 рр).

За свідченням сучасників, у жовті жупани та блакитні шаровари й контуші були одягнені гайдамаки Івана Гонти та Максима Залізняка під час повстання – Коліївщини 1768 року.

У березні 1848 року в Австрійській імперії вибухнула революція, що дала поштовх і для українського національно-визвольного руху.

2 травня 1848 року українська інтелігенція заснувала у Львові Головну руську раду, яка мала відстоювати інтереси українського народу Галичини.

У червні 1848 року Головна руська рада ухвалила як остаточні символи українського народу герб Романовичів – золотого лева на блакитному полі і відповідних кольорів прапор…

Під цими знаменами у Львові, Дрогобичі, Яворові, Стрию формувалися загони Національної гвардії. Синьо-жовті барви супроводжували й символи відділів селянської самооборони, які були створені на початку 1849 року у 5-ти підгірських округах: Сяноку, Самборі, Стрию, Станіславі та Коломиї. Навіть лафети селянської артилерії мали синьо-жовті кольори, а самі артилеристи були одягнені у блакитні мундири з жовтими вилогами.

Ці колірні сполучення швидко поширилися на українських землях, що перебували під владою Австро-Угорщини, а на початку 20 століття, особливо після революції 1905 року в Росії і на Наддніпрянській Україні. Порядок кольорів не був усталений, тому вживали як синьо-0жовті, так і жовто-сині їх поєднання.

Жовто-сині прапори використовували українські січові стрільці.

22 березня 1918 року Центральна рада затвердила жовто-блакитний прапор символом УНР. А за гетьмана Павла Скоропадського він був замінений на блакитно-жовтий. Такий прапор став 13 листопада 1918 року символом Західноукраїнської Народної Республіки. 20 березня 1920 року він був затверджений і на Підкарпатській Русі, як складової частини Чехословаччини. 15 березня 1939 року синьо-жовтий прапор був прийнятий як державний прапор Карпатської України. Як національни2й прапор українського народу, синьо-жовте знамено було визнано окупаційною владою Польщі на західноукраїнських землях  в 20-30их роках 20 століття. Його вивішували на усіляких народних зборах, з нагоди відзначення національних свят, відзначення Шевченкових роковин тощо. З хлібом-сіллю та синьо-жовтими прапорами у вересні 1939 року трудящі Волині і Галичини зустрічали радянські війська, що, однак, скінчилося трагічно для багатьох організаторів цих зустрічей: невдовзі багато з них було репресовано і знищено сталінським режимом.

У повоєнний період (після 1949 року) українці в еміграції використовують як національний символ синьо-жовте знамено.

Прапор ОУН і пізніше УПА був червоно-чорним. Хоча вояки УПА використовували і синьо-жовтий прапор як національний стяг. 21 листопада 1949 року Президія Верховної Ради УРСР схвалила червоно-блакитний прапор.

26 квітня 1989 року на велелюдному мітингові, що зібрався на площі Ринок у Львові з нагоди третьої річниці Чорнобильської катастрофи, замайоріли синьо-жовті прапор з жалобними стрічками. А першого травня на демонстрації колишнім проспектом  Леніна (тепер Незалежності), пройшли три колони львів’ян, котрі несли червоні й синьо-жовті стяги.21 травня 1989 року на Личаківському кладовищі відбулася панахида по відому українському композитору Володимиру Івасюку, який трагічно пішов з життя при загадкових обставинах 10 років тому. Водночас громадськість Львова провела панахиду і по Т.Шевченку, а потім із портретами В.Івасюка й Т.Шевченка  із синьо-жовтими прапорами організовано пройшла центром міста до майбутнього місця розташування  пам’ятника Кобзарю. Там національний стяг був піднятий на високій металевій щоглі і постійно охоронявся міською молоддю від працівників міліції, які неодноразово намагалися зірвати стяг.

17 вересня 1989 року у Львові відбулися масові демонстрації і мітинги з нагоди 50-річчя вступу Червоної армії на західноукраїнські землі під синьо-жовтими прапорами. Це викликало паніку у місцевої влади. Солдатів не пустили у звільнення. На моє запитання:«Чому хлопців не пускають до міста?» один з офіцерів відповів: «Бандеровцы будут штурмовать казармы».А в цей час повз приміщення військової частини пройшла мирна колона молодих хлопців із синьо-жовтими прапорами.

«Оці будуть штурмувати?», - запитав я в офіцера, на що той промовчав.

Наші містяни побачили національний стяг 12 листопада 1989 року на заході, присвяченому 56-ій річниці Голодомору в Україні. Замайорів він над районним будинком культури. Тоді організатори міського осередку Народного Руху за перебудову Дмитро Кравець, Мар’ян Голендер, Микола Патрикеєв, Ігор Киричук, члени осередку, громадськість міста а також бродівські рухівці організованою колоною пройшли до будинку культури від залізничного вокзалу. Як згадував Ігор Киричук, попереду з розгорнутими синьо-жовтим прапором йшов Микола Патрикеєв.

21 січня 1990 року з нагоди Дня соборності, злуки українських земель живий ланцюг людей з національними прапорами простягнувся від Івано-Франківська й аж до Києва. Цього дня Київ побачив стільки синьо-жовтих прапорів, скільки не бачив за всю свою історію.

В Радивилові – першому в області – національний прапор був встановлений в лютому 1990-го року. Декілька разів його намагалися зірвати представники правоохоронних органів, задля цього навіть гнули металеву щоглу, на якій він був піднятий. А наприкінці 1990-го року депутати Хотинської та Добриводської сільських рад району проголосували за встановлення синьо-жовтого прапора біля приміщення рад. 18 червня 1991 року на о.Журавлиха (територія заповідника «Поле Берестецької битви») відбувся багатотисячний мітинг, присвячений 340-ій річниці цієї битви. Було маєво національних прапорів. Вперше так відкрито було виконано національний гімн України, який натхненно підхопила й підспівувала величезна маса люду.

27 серпня 1991 року в Радивилові біля універмагу відбувся мітинг, присвячений проголошенню незалежності України. Радивилівці одностайно проголосували за встановлення національного прапора на будівля районної ради. Рухівці Олександр Герасимов та Олександр Лучкань, за розповідями Ігоря Киричука,  пожежною драбиною дісталися до даху будинку та під схвильовані вигуки присутніх встановили там синьо-жовтий державний стяг. Полотнище величаво замайоріло над древним Радивиловом.

В лютому 1992 року Верховна Рада України затвердила синьо-жовтий прапор державним знаменом. Збулася віковічна мрія нашого народу: мати власну незалежну державу та її символи – гімн, прапор, герб.