Улюбленець учнів, яких називав «дєтками»

15 лютого минає 100 років з дня народження чудової людини, Вчителя з великої літери, багаторічного завуча-заступника, директора з навчально-виховної роботи середньої школи №1 і наставника Федора Петровича Худолєєва

Федір Петрович народився 15 лютого 1914 року в місті Єнакієво Донецької області. Його батько – Петро Мойсейович в 1910-1913 рр. служив у Владивостоці в 35-му Російському оркестровому полку музикантом. В 27-річному віці одружився з 26-річною Параскевою Дмитрівною. Не судилося маленькому Федору побачити батька, бо той не повернувся з фронтів Першої світової війни. Про нього на спогад залишилися самі тільки світлини.

Підростав Федір Петрович сиротою, виховувала його улюблена бабуся Тетяна: у мами на той час була друга сім’я.

В юнацькі роки закінчив робітфак, який давав можливість вступати у вищий навчальний заклад. Тоді він продовжує навчання в Алма-Атинському педагогічному інституті на історичному факультеті. В перші дні війни Федір Петрович вступав у бій з ворогом у складі винищувального загону, який був сформований з членів партійного і радянського активу Дубнівського району. Його очолив секретар райкому партії О.І.Денисенко. Цей загін обороняв місто Дубно разом з танковою дивізією 8-го і частинами 4-го механізованого корпусу Південно-Західного фронту. Воїни героїчно та самовіддано відбивали атаки фашистів, і лиш тоді, як ворог кинув у бій танки, бійці загону змушені були відступити. 

У вересні 1945 року Федір Григорович навчався на історичному факультеті Львівського педінституту, одночасно працював завідуючим студентської їдальні цього вузу. Після закінчення навчання в 1908-1948рр його було призначено вчителем історії 5-10 класів, а потім і завучем Червоноармійської середньої школи №1.

Федір Петрович часто виконував обов’язки директора школи, коли районний відділ освіти звільняв з посади котрогось із очільників закладу, або ті добровільно йшли з роботи.

До нас новий вчитель історії прийшов у шостому класі. Він був вимогливий але справедливий. До усіх учнів, від першокласника й до десятикласника, він звертався ласкавим, незмінним словом «дєтка», навіть у хвилини, коли сварив лінивих своїх вихованців. Федір Петрович старанно готувався до кожного уроку, доступно пояснював новий матеріал. Ми його любили за глибину знань, за тактовність. Наш випускник 1955 року, мій товариш дитинства, перший золотий медаліст міста, шкільний поет Ігор Сапок говорив, що Федір Петрович настільки скурпульозно готувався до проведення уроку історії, що учням просто незручно було йти на урок, не вивчивши домашнього завдання. А Галина Бородай, також випускниця 1955-го року, казала, що Федір Петрович був улюбленцем учнів, хоча, на перший погляд, видавався суворим вчителем. Але душею був добрий, і те душевне тепло наче випромінював, чим зігрівав серця своїх учнів-«дєток».

Наш шкільний художник, випускник 1955 року Анатолій Кравчук, так згадує про нині покійного вчителя: «Запали, мабуть, назавжди в душу уроки Федора Петровича, як нам тоді здавалося, суворого вчителя, але в душі доброго, з його густими бровами, наче в Толстого. Але під ними ховалися дуже розумні і живі, ясні очі».

Ігор Сапко присвятив світлій пам’яті свого вчителя вірш:

«В страшні зростали ми часи –

Та душу й совість не згубили:

Ти ж був – єси на небеси!

І честі вчителі нас вчили…

Один з них – Худолєєв славний,

Порядний. Добрий.  Наш кумир!-

Розкрив глибини в світ прадавній,

Провів нас в історичний вир.»

Самовіддана праця на ниві освіти Федора Петровича стала гарним зразком для багатьох учнів і послідовників. Всю свою енергію, педагогічний і організаторський хист він спрямовував на покращення навчального процесу та методичної роботи школи.

Він постійно вдосконалював свою педагогічну майстерність. Доброзичливою вимогливістю сприяв зростанню її у колег. Для мене у свій час  Федір Петрович теж став порадником, давав методичну літературу та допоміг молодому спеціалісту стати хорошим вчителем-істориком, коли я в 1972 році прийшов працювати у школу.  Активну педагогічну діяльність Федір Петрович вдало поєднував із громадською роботою.

Він був головою правління Червоноармійської районної організації Українського Товариства охорони пам’ятників історії і культури, створеного в 1967 році. А я був його заступником як інспектор шкіл «районо».

Федір Петрович разом з Ігорем Павловичем Підпалюком, заступником голови райвиконкому, вперше підняли питання про впорядкування могил розстріляних фашистами євреїв 29 травня 1942 року. З ініціативи Федора Петровича і за кошти Товариства були складені і надруковані три книги з прізвищами радянських воїнів, що загинули в березні-липні  1944 року на території району.

За громадську діяльність в 1970 р. Федір Петрович був відзначений нагрудним значком «За активну участь в охороні пам’ятників Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.» А за рік – у 1971 р. -  він був у складі обласної делегації на з’їзді Товариства у Києві.

1 липня 1975 року Федір Петрович Худолєєв пішов на пенсію. Його самовіддана праця на освітянській ниві була високо оцінена. Він був нагороджений різними 8грамотами, в тому числі й грамотою Міністерства освіти УРСР (1955р.), медаллю «Ветеран праці». Його послідовники і колеги нині працюють в різних містах України.

Уже на пенсії Федір Петрович продовжує працювати експедитором на фурнітурному заводі, де був теж нагороджений значком «Переможець соціалістичного змагання 1979 року».

Помер Федір Петрович Худолєєв 20 квітня 1988 року. Всі вчителі. Учні школи провели в останню дорогу свого незабутнього колегу і наставника. Федір Петрович був турботливим, люблячим і чуйним, доброзичливим, зразковим, неповторним батьком і дідусем, його батьківське гаряче серце завжди було і буде оберігати і супроводжувати своїх дітей та вихованців на високі творчі звершення в цьому багатогранному житті.

Хочу завершити свою розповідь про нашого Федора Петровича словами з вірша Ігоря Сапка:

«В хронологічних грізних датах,

У довгих вичинах царів,

Федір Петрович міг черпати

Для наших знань мільйони слів.

Тих слів, що будять душу й серце,

Формують з юнаків – мужів,

Ведуть на прю їх і до герцю,

З іржею в нинішнім житті.

Спокійно спи, наш рідний Витель!

Із пам’яті не зникнеш Ти!

Твою небесную обитель

Ми будем свято берегти!»