Вітаю Вас, Гість

Хто не знає свого минулого, той приречений пережити його знову…

 

(про життя Радивилова в роки фашистської окупації (червень 1941-березень 1944-го  років)

 

Настав 1941 рік. В Європі продовжувалася Друга світова війна. У квітні фашистами були загарбані Греція і Югославія. Після розгрому Франції у червні 1940 р. Гітлер наказав німецькому генеральному штабу розробити план нападу на СРСР. Розпочалася активна підготовка до війни. У жовтні 1940р. було надруковано великим тиражем для військовослужбовців німецько-російсько-український словник найбільш вживаних виразів і термінів. Через рік він знову був передрукований. Мені теж випало тримати в руках такий екземпляр. Остаточний же варіант плану майбутньої війни, що дістав назву «Барбаросса», був затверджений у грудні 1940 р.

На початку червня 1941 року німецький літак-розвідник залетів аж на нашу територію. Підняті по тривозі радянські винищувачі намагались посадити його на аеродромі в місті Бродах. Але він змушений був приземлитися в районі теперішнього Лев’ятинського кладовища. Під час посадки у літака було пошкоджено шасі (передні колеса). У льотчика було вилучено фотоапарат. На плівці було зафіксовано ряд військових стратегічних об’єктів і біля кордону, і на радянській території аж до нашого міста. За наказом з Москви літак відремонтували в Бродах і пілот відлетів додому.

14 червня 1941 року була заява радянського агентства ТАРС, що СРСР повністю виконує договір з Німеччиною про ненапад. 21 червня відбувся святковий вечір в міській середній школі з нагоди закінчення учнями 9-го класу. А 22 червня о 3:30 год. ранку почалася радянсько-німецька війна. Вже 27 червня фашисти  окупували наше місто. Поблизу храму святого Олександра Невського відбувся мітинг, на якому виступали діячі ОУН. Розпочався найжахливіший період за час багатовікового існування міста. Євреїв було загнано у три гетто, а для радянських полонених було створено два табори. Після невдалої спроби відновлення Української держави керівники ОУН наказали українській поліції, створеної фашистами, йти у підпілля і готуватися до збройної боротьби з ворогом. Здійснюючи старий римський принцип «розділяй і владарюй», гітлерівці на противагу українській поліції сформували залізничну, з поляків.

Окупаційна влада дозволила відкрити школу, але лише від 1 по 5-ий класи, де навчалося понад 100 учнів і було десятеро вчителів. Середню освіту німці скасували, вважаючи, що для підготовки робочої сили достатньо і початкової… Частина вчителів залишилася ще з радянської школи, особливо місцевих. Вишневська Стефанія – вчителька української мови, Баланік і Ругачівна – вчителі німецької мови. Директором школи тоді працював вчитель математики і фізики Тихоневич. За спогадами одного з тодішніх учнів, колишнього кандидата фізичних наук, доцента фізичного факультету Львівського університету ім. І.Франка, нині покійного Василя Туркевича (1931 р.н.), навчали в школі письму, читанню, елементам математики. В усіх школах були обов’язкові уроки фізкультури, малювання, співів та ручної праці. Дотримуючись традицій національної освіти в минулому, до навчальних планів включався і Закон Божий. Серед предметів вивчали і «Отче наш».

Першими піснями, які діти  починали вивчати в школі, був національний гімн «Ще не вмерла Україна» та шевченківський «Заповіт». У 1943 році в основних приміщеннях школи фашисти влаштували  склади для продовольства і стайні для коней. Учні продовжували навчатися в будинку біля школи. А потім її й повністю закрили. Частина учнів перейшла на навчання в Опарипсівську школу.

Відновила свою роботу і місцева «Просвіта», яка була заборонена  радянською владою в 1939 році. Її головою була Олена Шепченко. Але «Просвіти», в основному, підпорядковувалися ОУН. Фашистів дуже непокоїла їх діяльність, намагання розширити вплив на громадське життя. Тому вони в 1942 році заборонили життєдіяльність «Просвіти» і тоді прокотилися масові арешти.

29 травня 1942 року в місті були ліквідовані єврейські гетто. На вулиці Липовій (тепер Паркова), на території колишнього гетто був створений табір для майбутніх остарбайтерів - хлопців і дівчат, яких відправляли на примусові роботи до Німеччини. Як згадував колишній мешканець міста Киричук Андрій (1925 р.н.), у 1943 р. він теж потрапив у цей табір. Андрій же в цей час працював бухгалтером на млинах. Його директор Григорій Волянюк пішов в Арбайзант (біржа праці) і попрохав свого сина допомогти звільнити  свого дуже цінного працівника. До 1 червня  1942 року в обігу були радянські карбованці. Офіційний курс рейхсмарки до карбованця становив 1:10. Потім були введені окупаційні українські карбованці. Працюючим давали на тиждень 1 кг 200 г хліба, іншим – по 200 г на день. Його видавали по спеціальних картках, а хлібний магазин розташовувався неподалік церкви. Пам’ятаю, як ми ходили туди з матір’ю: в зруйновану весною 1944 року під час бомбардування міста німецькою авіацією споруду. Потім на місці магазину був облаштований скверик.

14 жовтня 1942 року була створена УПА, яка й продовжила героїчні традиції Армії УНР, УГА ЗУНРу, отаманів Холодного Яру. У лісі між Хотином, Сестрятином і Срібним було сформовано чотири бойові сотні УПА, які рейдували з боями за сотню кілометрів. Вони були добре навченими бійцями, а на озброєнні мали навіть кулемети, легкі гармати і автомобілі, здобуті в боях з німцями. Але були й трагічні сторінки в історії УПА. Це – українсько-польський конфлікт на землях Холмщини і Волині в грудні 1942 – влітку 1943рр. На основі досліджень українських істориків, в тому числі і нашого покійного земляка Юрія Киричука, доведено, що польська Армія Крайова (АК) будь-якою ціною намагалася зберегти контроль над землями, що раніше входили до Польської держави. У свою чергу ОУН була сповнена рішучості вигнати польські загони з території, де українське населення становило більшість. Результатом цього стала боротьба між українськими і польськими силами за територію та зведення давніх рахунків. Особливо трагічним було те, що найбільше від цього страждало мирне населення. Як згадували колишні переселенці з Холмщини, ще в грудні 1942 року загони АК знищили понад 15 тисяч українських селян.

У відповідь боївки (служба безпеки) УПА почали вбивати польське населення Волині: в тому числі і в місті , і в навколишніх селах. Ця кривава бійня стала жахливим апогеєм ненависті між двома народами, яка поглиблювалася від покоління до покоління.

Влітку 1943 року фашисти бомбардували села Сестрятин  і Безодню, бо там знаходилася школа підстаршин і загони УПА.

16 грудня 1943 року в с.Крупці окупанти підірвали колишній палац і храм, споруджений 1822 року на кошти місцевого графа Угельстрома. Через кам’яний паркан біля церкви вояки УПА обстрілювали німецькі автомашини. Фашисти висадили в повітря приміщення двоповерхової крупецької школи, будівництво якої розпочалося якраз напередодні війни.

Влітку 1943 року гітлерівці на околиці міста розстріляли 12 учасників оунівського підпілля. Після невдалого наступу радянських військ на м.Дубно, в лютому 1944 р. фронт  стабілізувався на місяць. У частині нашого будинку, де проживали мої дідусь і бабуся, німці влаштували штаб. На подвір’ї стояла автомашина з радіостанцією, яку охороняли вартові з вівчаркою. Над містом часто пролітали радянські літаки. Невпинно наближався день визволення…

Сьогодні Україна переживає найдраматичніший період в історії своєї незалежності. Російські війська окупували Крим. Найманці зі «славянського регіону», сформованого в Росії, разом з місцевими бандитами ведуть бойові дії проти української армії на Сході.  Жертви з обох боків обчислюються вже сотнями. 22 червня ми відзначали День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні. Ми  схиляли голови перед полеглими в роки Другої світової війни: і солдатами Червоної армії, і репресованими органами  НКВС, і жертвами фашистського гестапо, партизанами і вояками УПА. А також у цей день народної скорботи ми згадували всіх наших хлопців, дівчат, які загинули на Майдані, солдатів і офіцерів, що віддали життя на передовій у боях на Сході України, відстоюючи її Незалежність та кордони, а також мир і благополуччя мирних мешканців Донбасу…