УКРАЇНСЬКА ВІЙСЬКОВА СИМВОЛІКА.

Історія українського війська є, певним чином, історією розвитку військової та державної символіки.

Військові емблеми України сягають часів Київської держави. Вже тоді різні князівські роди мали свої відзнаки і герби, а їхнє військо і дружини використовували їх на прапорах і щитах. Аби відрізнити свої вояків від чужих. Найголовнішим великокнязівським знаком був Тризуб. Його перше відоме зображення було на печатці князя Святослава. За часів роздробленості Русі-України він поступово витісняється з життя Київської держави і повертається в новітні часи нашої історії.

Глибин української історії сягає також поєднання жовтого і синього (блакитного) кольорів. Відтак, вони переважають у військових відзнаках. Лезо бойової сокири зображають синім, а сокирище – жовтим. У Грюндвальдській  битві 14 липня 1410 р в числі 13 українських полків під орудою князя Федора Острозького було ополчення Львівської землі, яке мало синю корогву із зображенням жовтого лева, який спирається на скелю. Такі самі барви мало знамено Перемишльської землі (на синьому полотні – жовтий двоголовий орел під короною).

За часів Козацької держави військові з’єднання, полки і сотні мали свої прапори і печатки. На них в різному поєднанні зображувилась зброя, сонце, місяць, зірки, що відображали прадавні світоглядні особливості наших предків. Українське козацтво вважало за свій головний колір червоний (малиновий). А найбільшою святинею запорожців була корогва червона із зображенням білого архістратига Михайла – покровителя козаків. За цим прапором завжди несли ще один, червоний, із зображенням герба того чи іншого гетьмана.

Одночасно, в цей період часто зустрічаються поєднання жовтого та блакитного кольорів, переважно, на полкових і сотенних прапорах українського козацтва. Синя та жовта барви найчастіше трапляються у козацькому одязі часів Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького (1648-1657 рр).

Починаючи з 18 ст. відбувається відхід від традиції червоного прапорництва до жовтого, салатового чи голубого, що символізувало втрату залишків гетьманської автономії. Все більше козацьких прапорів виготовляється з блакитного полотна, на якому золотою фарбою зображуються хрести, небесні світила, зброя, постаті святих, а на полкових і сотенних прапорах, як правило, козак із мушкетом на золотому чи жовтому  щитовому полі на блакитному фоні. Це ж стосується і прапорів Запорізької Січі останнього періоду її існування.

За свідченням сучасників, у жовті жупани та блакитні шаровари були одягнуті гайдамакиІвана Гонти та Максима Залізняка під час повстання – Коліївщини 1768 року.

2 травня 1848 року українська інтелігенція заснувала у Львові Головну Руську раду, яка мала відстоювати інтереси українського народу Галичини. У червні 1848 року вона ухвалила як остаточні символи українського народу герб Романовичів – золотого лева на блакитному полі і відповідних кольорів прапор. Під цими знаменами у Львові, Дрогобичі, Стрию, Яворові формувалися загони Національної гвардії. Синьо-жовті барви супроводжували й символи відділів селянської самооборони, які були створені на початку 1849 року у 5-ти підгірських округах: Самборі, Стрию, Сяноку, Коломиї та Станіславі. Навіть лафети селянської артилерії мали синьо-жовті кольори, а самі артилеристи були одягнені у блакитні мундири з жовтими вилогами.

У 20 ст. військові ознаки набувають вже загальноприйнятих форм. Після деяких дискусій проблема української символіки вирішилась проголошеним 22 січня 1918 р. Четвертим  Універсалом Центральної Ради. Державним прапором УНР було запроваджено жовто-синій прапор із вміщеним на ньому Тризубом. Колористика прапорів українського війська відзначалась багато в чому тим, що Галицько-Волинський курінь Євгена Коновальця – головної воєнної сили київського уряду, мав жовто-блакитний прапор.

Під час Української Держави  у 1919 році було прийнято закони і вироблено нормативи щодо бойових відзнак  - хрестів та медалей на стрічках чотирьох ступенів, разом сім видів. Але внаслідок воєнного часу вони не були випущені. Першими українськими військовими відзнаками, якими нагороджувались вояки, були Хрест Легіону Українських Січових Стрільців (1918 р) та Орден (лицарів) Залізного Хреста Армії УНР, затверджений у 1920 році.

В роки ІІ Світової війни символом України, що бореться, стали червоно-чорні прапори. ІІ Великий збір ОУН у квітні 1941 р. прийняв окрему постанову: «Організація ОУН уживає свойого окремого організаційного прапора чорної і червоної краски»..

Проте, бойовими підрозділами УПА використовувались як червоно-чорні, так і жовто-блакитні прапори.

А от на стрічках бойових відзнак УПА була ціла гама кольорів: малиновий, що символізував козаччину, зелений – відродження, чорний – скорботу, жовтий та синій – відданість українським традиціям.

Більшість відзнак містить зображення національного герба – Тризуба, а також схрещені мечі, як вираз збройної боротьби. Для нагородження вояків УПА існували такі ордени і медалі: Бронзовий хрест Бойової заслуги, Срібний хрест Бойової заслуги 2-го та 1-го ступенів,   Золотий хрест Бойової заслуги 2-го та 1-го ступенів, якими нагороджували за мужність та героїзм, а також за керівництво бойовими операціями. Ці нагороди було введено  у грудні 1943 року. Автором проектів нагород був уродженець нашого краю. художник Ніл Хасевич.

Були ще ордени та медалі для нагородження цивільних і військових осіб «За видатні заслуги для національно-визвольної революційної боротьби українського народу». Першим нагородженим Золотим хрестом Бойової заслуги 1-го ступеня був Яструб (Дмитро Карпенко), колишній майор Червоної армії.

2 січня 1944-го року наказом Головного командування УПА було встановлення Хрестів Заслуги (Золотого, Срібного, Бронзового) для відзначення вояків УПА та цивільних осіб. Автором проектів нагород був Ніл Хасевич.

В цілому, українську військову символіку характеризує високий духовно-естетичний рівень. Вона являє собою художньо-насичені символи, в яких відсутній мотив агресивності та завойовницької психології, що приємно відрізняє її від аналогічних символів тоталітарних режимів.

Славні лицарі-предки показали нам зразки мужності і самопожертви в обороні рідної землі, дали приклади військової організації, зовнішньої форми, порядків, регламентованих статутом, звань, нагород і навіть пісень. Тож не дамо загубитися у підвалинах історії цій багатющій спадщині. Скористаймося нею у сучасній розбудові Збройних Сил України.

Юрій Арламовський, вчитель-пенсіонер