ВІД «СМЕРШУ» ВРЯТУВАВ КОМЕНДАНТ МІСТА ЧЕРВОНОАРМІЙСЬКА…

Мій дідусь, Андрій Петрович Дочинський (1880 – 1973) прожив довге і яскраве життя. Він походив з кременецької родини. В 1902 році приїхав на будівництво міської школи в Радзивілові, а в 1906-1908 роках будував Троїцький собор у Почаєві. Влітку 1905 року дідусь був свідком революційних подій у Києві. В 1910 -1911 рр. він працював на Радзивілівській таможні, тому що ще в Кременці закінчив двохкласне міське училище. В Радзивілові познайомився, а потім одружився з Олександрою Миколаївною Киричук (1889 -1966), моєю бабусею. Вони виховали двох дочок і двох синів.

Дід Андрій – учасник Першої світової війни. У червні 1916 р. він у складі саперного батальйону наводив переправу через ріку Ікву в районі Дубна для військ Південно-Західного фронту під командуванням генерала О.О.Брусилова.

Протягом життя дідусь зустрічався з багатьма відомими людьми. Під час будівництва Троїцького собору спілкувався з його автором, академіком А.В.Щусєвим, як бригадир кременецьких мулярів. Але дві зустрічі запам’ятав на все життя.

Влітку 1942 року дідусь йшов на роботу. На перехресті вулиць Липової (нині Паркова) та Кременецької в цей час їхав німецький ляндвірт, начальник району. За ним бігла велика вівчарка. Побачивши діда Андрія, вона кинулась до нього, а дід почав її відганяти мулярською кельмою. Німець підкликав його до брички і двічі навхрест ударив по обличчю нагайкою. Ось така була повага в окупантів до старих людей, до місцевого населення.

…19 березня 1944 року війська 13–ої армії під командуванням генерал-лейтенанта М.П.Пухова в складі І Українського фронту визволили Червоноармійськ. Комендантом міста було призначено командира 20-ої мотострілецької Червонопрапорної, ордена Суворова бригади генерал-майора П.С.Ільїна (1091 -1976). Його штаб розташовувався навпроти церкви св.О.Невського в будинку колишньої пекарні Мощинського (тепер у підвалі кафетерій «Зустріч»). В нашому будинку квартирував капітан, командир розвідки. 23 березня він повернувся із завдання на квартиру, розгорнув карту, покликав дідуся і почав його розпитувати про вулиці і околиці міста. В цей час у кімнату зайшов майор СМЕРШу (контрозвідки, назва розшифрувалася як «Смерть шпигунам»). Побачивши капітана і цивільного, які схилися над картою, він зі злості став червоним. Адже в кожному західному українцеві бачив ворога: зрадника чи шпигуна.

Майор наказав заарештувати обох. Їх привели в штаб П.С.Ільїна. Там було декілька офіцерів. Дідусь згадував, що старший офіцер почав розпитувати, чому його арештували. Але раптом почалося страшне бомбардування міста німецькою авіацією. Всі військові спустилися в підвал будинку. Діда залишили одного в кімнаті. Цього дня від осколка бомби біля церкви загинув комісар бригади майор Буров. Після закінчення нальоту ворожої авіації офіцери повернулися в кімнату. Старший офіцер (це був П.С.Ільїн) знову розпитував про суть справи. Він зрозумів, що дідусь ні в чому не винний. Він міг би втекти, якби був шпигуном. І наказав звільнити заарештованого. А капітан прийшов дуже сумний, попрощався і пішов, ми його більше не бачили.

Після закінчення війни дід побачив у газеті портрет П.С.Ільїна і сказав, що саме цей офіцер звільнив його. Генерал-майор Ільїн Петро Сисоєвич разом зі своєю бригадою визволяв міста Броди. Буськ, Львів, брав участь у Львівсько-Сандомирській наступальній операції, штурмував Берлін. День Перемоги зустрів у златій Празі. В 1946 році вийшов у відставку через хворобу. Помер 14 квітня 1976 року, похований у місті Києві.

Шановні краяни! Давайте відновимо історичну пам’ять, напишемо правдиві оповіді про свої родини. Адже раніше цього не можна було зробити: одні члени сімей були репресовані, інші – воювали у лавах УПА, ще когось вивезли у Сибір. Залишмо своїм дітям, онукам, наступним поколінням добрий спомин про померлих і ще живих родичів. А вони хай продовжують розпочату Вами справу.