Субота
27.04.2024
07:49

Юрій Арламовський. Сторінки історії.

ПЕРШИЙ ЗОЛОТИЙ МЕДАЛІСТ НАШОГО МІСТА

У 1955 році, вперше в історії школи та нашого міста, цей випускник був нагороджений  золотою медаллю.

                                     «Не встане зів’яла трава

                           листя опале уже не повернеш…

                                        Про радісні наші літа

                               Лиш у спогадах все перевернеш…»

                     Ігор Сапко

 

         «Раз –по-раз,  повертаючись у своїх думках споминами про своїх друзів, з часом  викристалізувалась думка, що людина недарма  живе на цьому світі.  З однієї сторони - людина повинна прожити  своє життя « як їй на роду написано», а з другого… В пам’яті , як у калейдоскопі, миттєво виникають обличчя моїх однокласників…Їх багато, моїх друзів, про кожного можна написати книгу…Його немає на  фотографіях, де ми всі разом при зустрічах. Він там -  «за кадром». Хто він? Один штрих: не довелось йому кидатись під  танк чи на амбразуру дота, та коли прийшла страшна Чорнобильська біда  він один із перших написав заяву , запропонувавши свої знання і своє життя…». Ось таким словом-роздумом розпочинає Ігор Федорович Сапко розповідь про свого  друга-однокласника Анатолія Степановича Кравчука. А хто ж він сам , автор цих рядків?

«Хто я і що я…  Але є ще час, бо мені всього-на-всього тільки «стукнуло» 50!.. Одне знаю твердо: педагогічною роботою задоволений( їй право, не шкодую, що маю філологічну і музичну освіти). Люблю спілкуватися з людьми і особливо з молоддю. Багато доводиться писати(така моя робота в учбово-методичному кабінеті по середній спеціальній освіті). Часто виступаю з лекціями і бесідами перед різними аудиторіями (це мені подобається – цим я живу). Особисте життя?... Думаю, що склалось. Мої діти – моя радість! Їх двійко:син Святослав і донечка Вероніка. Дружина Лариса майже завжди і навіть часто мене розуміє… бо вона, бачте, хімік…. Іншої б не хотів, бо хто їх,інших, інших знає, які вони?! Дуже радий зустрічам із своїми друзями-однокласниками. Мої дорогі! Я люблю вас! 21.07 2005 року».

Ось як згадує про  Ігоря Федоровича  друг і однокласник Юрій  Григорович Арламовський: «Минуло вже чотири роки  з того часу, коли пішов з життя мій дорогий товариш, однокласник, перший золотий медаліст, випускник Червоноармійської СШ, шкільний поет і чемпіон району з легкої атлетики –Ігор Федорович Сапко. Я з ним подружився у першому класі того вересневого 1945 року, першого повоєнного  тяжкого року. Наші батьки теж товаришували, хоча Ігорів батько був священик, а  мій  - муляр. Ігор виховувався у старій інтелігентській родині, його мати походила із давнього  радивилівського  роду  Павлових. Вона закінчила Бродівську  гімназію і допомагала єдиному синові у навчанні, починаючи з молодших класів. Ігор був дуже рухливим і  емоційним, брав активну участь у різноманітних виховних заходах. У 9 класі, а це вже був 1954 рік, нашим класним керівником  і улюбленим вчителем  стала Устина  Миколаївна Несесюк. Вона  створила рукописний альманах «Мистецтво юних», в який записувались  кращі твори учнів класу. До цього альманаху  Ігор написав багато чудових віршів, і продовжував їх писати  аж до самої смерті.  А художньо оформив цей альманах Анатолій Кравчук.».

…Вперше в історії школи, у 1955 році,  Сапко Ігор був нагороджений  золотою медаллю. У цьому ж році він, як медаліст,  без вступних екзаменів поступає до Архангельського гірничого інституту . Але йому не сподобалася майбутня професія інженера, і в  1956 році хлопець стає студентом Львівського політехнічного  інституту. І знову його не влаштовує майбутня  спеціальність. Ігор терпляче шукав своє покликання. Нарешті, у 1957 році , він вступає на філологічний факультет Львівського державного педінституту, який закінчує  у 1961 році. Вся трудова діяльність  Ігоря Федоровича   пройшла  у Львові .

Ігор часто бував у Радивилові - тут проживала  його рідня. Він зустрічався з друзями, відвідував  Устину Миколаївну, читав свої нові вірші. Через важку хворобу  Ігор не зміг приїхати на святкування 40-річчя школи. Помер І.Сопко у  серпні  2007 року, похований на Лев’ятинському кладовищі. Але залишились його чудові вірші, які  я хочу запропонувати читачам газети:

 «Весна іде, весна іде,

А тій весні радіє все»…

Співали наші ще бабусі,

А я дивлюсь – природа в русі

Малих і великих струмків

Біжить,дзвенить із пагорбків

Назустріч сонцю і весні.

Стою і усміхаюся тобі.

Переді мною не весна, а ти!

Душі захоплення не передати.

Нас лише двоє. Хай буде так!

Щоб і схід сонця зустрічати…

*************************

Бродівський ліс

То шумиш пустотливо,

То ледь-ледь зашепочеш…

Вітер рве твою гриву -

Що сказати  нам хочеш?

Чи думок потаємних

Ти секрети ховаєш?

Скільки стежок воєнних

Більше  снарядів розриви

І страждання солдатів
Мін пекельно-зрадливих

Ти не будеш ховати!

  *****************

Ми у тяжкі і кризові моменти

Понад шістдесят прожили.

Які лишень експерименти

Над нами «влади» не здійснили!

Ми народились у тридцяті –

Роки буремні, довоєнні:

А вже тоді,  в тридцять дев’ятім,

Розпочались часи страшенні…

То був початок Світової -

Була і смерть, були розбої…

Лишень як вижили всі ми?

Терпіли страх, голодували,

І смерть нам заглядала в очі,

Батьки нас урятували!

Цінуймо їх і вдень, і вночі!

Ось сорок п’ятий… В перший клас

В кінці війни, що промайнула,

Батьки послали в школу нас,

Невже це все насправді було?

А може це лише був сон:

Не було бомб, снарядів, смерті,

Що заглядала до вікон

Хатин нужденних і обдертих.

І, мабуть, Бог охороняв

Наш край з віків благословенний 

Господь в своїй опіці мав

Люд  Радивилова  спасенний!

Тож передаймо дітям й внукам

Свій досвід вижити й уміння  -

Свою років життя науку -

Усім прийдешнім поколінням!

        *******************

Далекий спомин повертає нас в минуле

Нам обіцяли світле майбуття

Про це всі знали і про це всі чули

Бо ще не притупились відчуття.

Одних манили різні  ідеали,

Яких наобіцяли нам вожді

Від нас чого лишень не вимагали

У ці часи «прадавнії» тоді.

Ну що?  Колись таке не було?

Нічого ми тоді не чули….

Були реальні бурі й грози,

Була і радість, були й сльози,

Нещастя , біди і страждання,-

Була й дорослість наша рання…

А зараз що? Все фальш, нікчемність!

Забуті честь,порядність, чемність!

Все гроші - долари і гривні,

Всі люди злі  та агресивні!

Все продається, все за гроші:

Де ж люди ділися хороші?

Невже  панує  зло у світі?

Невже  зима настала в літі?

Не може це тривати вічно!

Бо наш народ не - пересічний!

Ще буде в нас  ясна дорога -

Ген-ген до Божого порога!