Школа в роки польської окупації

Обіцяної Польщею автономії західноукраїнські землі так і не отримали. Вже 21 травня 1921 року волинський воєвода Ян Кжаковський видав розпорядження про заборону української мови в державних і громадських установах. Польський уряд у 1924 році прийняв постанову про заборону користування українською мовою в урядових установах. Тоді ж міністр освіти провів реформу, за якою більшість україномовних шкіл перетворювались на двомовні з переважанням польської мови. На території Волинського воєводства у 1928 році залишилося всього 5 початкових шкіл з українською мовою навчання, а польсько-українських шкіл налічувалося 35% від загальної кількості. У 1931році 52% жителів Волинського воєводства були неписьменними.

В той час у місті почала працювати семикласна повшехна (народна) школа, відома як “семиклясувка”, навчання в якій велося польською мовою. Як згадують її колишні учні, вчителька української мови нашої школи Зінаїда Яківна Кокошко (Карпець), 1925 року народження і жителька нашого міста Горшковська Валентина Оксентівна, 1925 року народження, навчання в ній було безплатне, але необов’язкове.

До складу школи входили 1-4 класи та старші 5-7 класи. Налічувалось понад 250 учнів, яких навчали 15-16 чоловік. У класах було до 30 учнів. Зарплата вчителів складала 130-150 злотих на місяць (1кг цукру коштував 1 злотий, який робітник заробляв в середньому за день).

Вивчались такі предмети, як польська мова, польська література, історія Польщі, Закон Божий, арифметика, географія, біологія, фізика, фізкультура, співи. Замість української мови один раз на тиждень вивчалась руська мова, бо поляки українців вважали русинами.

Щодо національного складу учнів, то 2\3 складали українці, 1\3 – поляки, 1\4 – євреї. Діти бідних євреїв ходили до “повшехної” школи, а багатих – до приватної. Важливим предметом залишався Закон Божий. На заняття до українців приходив православний священик, до поляків - ксьондз, до євреїв-рабин. Учні школи кожного ранку збирались на молитву, а після цього розпочинався урок, який тривав 45 хвилин. Оцінки  записувались лише  словами ”5”-дуже добре, ”4”-добре, ”3”-задовільно, ”2”- незадовільно та заносились до класних журналів, які мали друковану основу. Вчитель лише проставляв дату проведеного уроку. Впродовж навчального року в учнів були зимові в період Різдвяних свят та весняні (перед Пасхою) канікули. Навчальний рік тривав з 1 вересня  по  25  травня.

Приладів було мало, навчальні кабінети були відсутні. Добрим  організатором шкільних справ проявив себе вчитель арифметики Ляхович. Він разом з учнями розбив квітники, озеленив  територію  школи: кожен учень приніс до  школи  3 кущі бузку  і  по  3 рослини  квітів-півників. На випускний вечір кожна дівчина повинна була принести по 10 букетів польових квітів, які дарували вчителям і батькам; всі випускники повинні були навчитись танцювати. Після закінчення “повшехної” школи можна було навчатись у Бродівській гімназії, де за навчання потрібно було платити.

Учні школи, її  випускники  приймали активну участь у суспільно-патріотичному житті міста, зокрема, в роботі скаутської організації «Пласт”. Як відомо “Пласт” виник спочатку в Галичині у 1921 році  як секція Українського   Товариства  Охорони дітей та опіки над молоддю. У 1922 році Пласт з’являється  на Волині, оформлений як спортивні гуртки при громадському об’єднанні “Просвіта”.

В Радивилові пластовий осередок виникає з  допомогою пластунів м. Броди та при активній  участі  д-ра  Петра Шейчука і його дружини. Про це писав в газеті “Прапор перемоги” наш незабутній краєзнавець, покійний Федір Бортник. При “Просвіті” було створено драматичний і хоровий колективи, в яких брали участь батьки Арламовського Ю.Г., зокрема, мати - Дочинська Надія Андріївна, 1912 року народження. А за участь у струнному оркестрі “Просвіти” і національно – патріотичній роботі його дядько, Дочинський Микола Андрійович, 1922 року народження, поклав голову у 1941році.

В 1930р. польський уряд заборонив “Пласт”.