УКРАЇНСЬКЕ ВІЙСЬКОВЕ КАПЕЛАНСТВО

Під кутом історичного минулого та розбудови української армії в наш складний час, коли точаться бої на Східному фронті, необхідно вдосконалювати і духовну опіку над військом.

Прикладів існування якихось окремих духовних інституцій в складі військових формацій княжих та козацьких часів знаходиться небагато. Хоча й тоді освячення зброї, благословення перед військовим походом, панахиди по загиблих воїнах були важливим та невідємним атрибутом воєнної сфери. Ще в ХІ ст. київський князь Ярослав Мудрий наказував священикам нести церковні хоругви попереду війська, яке виступило в похід.

Особливою рисою характеру запорізьких козаків була глибока релігійність, ця риса пояснюється складом їхнього життя: ніщо так не розвиває в людині релігійних почуттів, як постійна війна. Захист віри предків і православної церкви становив основу всього їхнього життя.

Дмитро Яворницький у двотомній праці «Історія запорізьких козаків» пише, що доступ у Січ для бажаючих був вільним за таких умов: бути вільною людиною, розмовляти українською мовою, пройти певне навчання, неодмінно сповідувати православну віру, або охреститися, якщо майбутній козак був іншої віри. А євреям та розкольникам взагалі забороняли жити як на Січі, так і в козацьких зимівниках. До розкольників зараховували і донських козаків, яких запорожці вважали прихильниками невідомої лжевіри.

Перша Покровська церква (бо козаки вважали Святу Покрову своєю покровителькою) була побудована на острові Хортиця в 1576 році. Священики користувалися великим авторитетом серед козаків, за їх образу кривдників привселюдно карали киями.

Запорожці ніколи не могли забути осквернення своєї святині московським військом в 1709 і 1775 роках. Після зруйнування Запорізької Січі в 1775 році козаки, що пішли за Дунай в турецькі володіння, взяли із собою і образ Пресвятої Покрови.

Храми будувалися в усіх паланках, слободах. Запорізьке духовенство супроводжувало козаків у походах, йому виділяли військове жалування.

Козаками був заснований Самарський Пустельно-Миколаївський монастир в ХУІ ст., там була побудована і школа, де навчались діти із козацьких слобод і зимників.

У часи Перших та Других Визвольних Змагань Українські збройні сили як окремі національні з’єднання у складі державних армій мали духовну опіку згідно з вировизначеними потребами вояків.

Сформоване у складі імперських збройних сил Австро-Угорщини Українське Стрілецтво мало складну систему українізованого польового душпастирства або капеланства. Структура духовної інституції у війську в цілому відповідала адміністративному поділу Церкви взагалі: єпіскопат, деканат, парафії. Українців, що служили в австрійській армії, духовно опікували українські греко-католицькі капелани –  «фельдкурати». Всі вони були одягнені у військову форму, мали чини капітана або майора, але без відзнак, і нагрудний хрест.

В січні 1919 року під час українсько-польської війни був створений вищий військовий духовний орган – Преподобництво. В підрозділах УГА (Української Галицької Армії) існувало Польове Преподобництво. В обов’язки польових капеланів, крім суто душпастирських обов’язків, входило також ведення метрик і точний облік полеглих в боях чи померлих в шпиталях вояків УГА та ворожих армій, незалежно від їх конфесійної приналежності.

Вони мали також стежити за належним обліком і дотриманням певних форм воєнних поховань, а також здійнсювати спеціальні збірні розгрішення вояків перед боєм, коли вже не було достатньо часу на повноцінну сповідь. Були випущені спеціальні «Молитовники жовніра». Кількість українських греко-католицьких капеланів в період Першої світової війни і Визвольних Змагань то збільшувалась, то зменшувалась. В середньому, один польовий духівник припадав на тисячу стрільців.

Для задоволення духовних потреб православних українців в австрійській армії працювали православні священики. Права і обов’язки в них були такі самі, як і у греко-католиків. Дуже мало даних є про інституцію польових духовників в цей період у Великій Україні. Відомо тільки, що першими православними священиками у відроджених в 1917 р. Збройних Силах України були М. Маринич, А.Мателюк, П.Пещерський. Останній в 1920 році очолив новоутворену Головну Управу Військового Духовенства. Були капелани у Війську Польському за часів Другої Речі Посполитої, в 20-30 роках ХХ ст. Восени 1939 року, після вступу радянських військ на територію Західної України, в селі Опарипсах був священиком Петро Швець, колишній капелан. Він мав чин полковника. Але після закінчення Другої Світової війни у його військовому квитку, виданого Червоноармійським райвійськкоматом, було записано: «ненавчений, нестройовий».

Пізніше П.Швець аж до глибокої старості був протоєреєм Ситнівського храму. Під час Другої Світової війни в дивізії «Галичина» та інших українських частинах налічувалось 19 капеланів. Незнаними лишаються імена священиків, які виконували душпастирську працю безпосередньо в бойових з’єднаннях УПА. Для задоволення своїх духовних потреб вояки користрувалися послугами священиків із навколишніх місцевостей. Вночі сповідав хлопців з лісу і настоятель храму О.Невського о.Лонгін Тарановський, який проводив в 20-30 роках минулого століття національно-патріотичне виховання молоді Радзивилова. Таємно лікував вояків УПА і Преподобний Амфілохій Почаївський.

Виконуючи душпастирську працю серед вояків під час війни, священики розділяли з ними і недолю щоденного військового життя. Багато з них померли від хвороб, були розстріляні органами НКВС чи опинилися на засланнях в Сибіру.

З початку подій у Криму, в лютому 2014 року, священики різних конфесій допомагали нашим воякам. Як розповідав кореспондентові Українського радіо головний військовий капелан УГКЦ о.Любомир Яворський, греко-католицькі священики перебували у військових частинах, підтримували українських воїнів морально, допомагали їм виходити з Криму під час московської окупації.

А навесні 2014 року почались воєнні дії і на Донбасі. І знову священики різних конфесій перебувають у військах на Східному фронті. Офіційно статус капеланства у нашому війську не визначено. Тому ці пастирі здійснюють свою місію добровільно, за щирим покликом серця. Вони сповідають воїнів, опікуються пораненими, служать панахиди по загиблих. Серед них є й поранені. Дехто навіть побував у полоні ворога. З ними поводилися дуже жорстоко, називаючи зрадниками, розкольниками, сектантами. Священики, в тому числі і з нашого міста, збирають кошти, продукти харчування, які приносять віряни, аби передати це нашим захисникам на передову.

У квітні 2016 року Міністр оборони України С.Півторак видав наказ про запровадження військового капеланства. А народний депутат України О.Сенченко, колишній командир добровольчого батальйону «Донбас» підготував відповідний законопроект і подав його на розгляд Верховної Ради. Традиції минулих поколінь збережено. Історія наша продовжується...

Юрій Арламовський,

 вчитель-пенсіонер