Спогад: струни, обірвані смертю…

На початку війни за звинуваченням у націоналізмі були арештовані і знищені музиканти міського струнного оркестру

            10 вересня 1920 року польські війська захопили Радзивілів. Обіцяної Польщею автономії західноукраїнські землі не отримали.. Більше того, вже 21 травня 1921 року волинський воєвода Ян Кжаковський видав розпорядження про заборону української мови в державних і громадських установах. А 31 липня 1924 року польський уряд прийняв постанову про заборону користування українською мовою в урядових установах. У 1924 році міністр освіти Польщі провів реформу за якою більшість україномовних шкіл перетворювалися на двомовні з переважанням польської мови.

Українці чинили опір дискримінаційній політиці польських властей в освітній справі. Наші земляки брали активну участь в діяльності громадського об’єднання «Просвіта», в його осередку «Просвітянська хата» при клубі «Волинське українське об’єднання». «Просвітянською хатою» керував вчитель русинської мови(бо поляки українців вважали русинами) міської семикласної повшехної(народної) школи, відомої як «семиклясувка» Ільчук, активний борець за УНР. Частина молоді міста була учасниками скаутської організації «Пласт», яка з’являється на Волині в 1922 році. У Радзивілові пластовий осередок виникає в 1924 році з допомогою пластунів міста Броди та при активній участі лікаря Петра Шейчука і його дружини. Його учасниками була дочка Петра Шейчука, Олена, Федір Бортник, Григорій Арламовський та інші мешканці міста. Дисципліна та національне виховання «Пласту» гартували майбутніх борців за втрачену тоді в Україні незалежність.

У середині 30-х років група молодих хлопців 16-18 років, в тому числі і мій дядько, Микола Дочинський, його родичі, однолітки Микола і Олександр Киричуки, Володимир Бортник, Анатолій Григор’єв, Федоришин Борис, Микола Чайковський, Шмигельський Сергій, Герега Анатолій та інші, організували струнний оркестр і брали активну участь в діяльності «Просвіти». Було створено драматичний і хорові колективи, в яких брали участь і мої батьки. Вихованням молоді в національно-патріотичному дусі займалися Ільчук, священик Лонгін Тарановський, Іван Гонтарик, Петро Шейчук.

Після встановлення у 1939 році радянської влади в Радзивілові хлопці продовжували грати в міському клубі. Але 1 травня 1941 року в них виникли непорозуміння з адміністрацією клубу з організаційних питань і хлопці відмовилися грати на першотравневому святі. Їх звинуватили у зриві заходу та буржуазному націоналізмі. А 7 червня 1941 року хлопців заарештували і допитували в районному відділенні НКВС.

Коли почалася Велика Вітчизняна війна, заарештованих вивезли на Схід. 29 липня 1941 року вони були засуджені Особливою нарадою при НКВС СРСР за сттями 54-2, 54-11 Кримінального кодексу УРСР до 5 років виправних трудових таборів(ВТТ) без конфіскації майна за те, що вступили в організацію українських націоналістів (ОУН). Саме так записано в архівній довідці. Частина хлопців померла по дорозі до місць позбавлення волі, інша – вже в таборах. Мій дядько Микола Дочинський (на фото), як свідчить довідка, помер 28 серпня 1942 року. Киричук Микола помер 8 серпня 1942 року в таборі №2 Сталінградської області. Його двоюрідний брат Олександр Киричук помер восени 1942 року у таборі в Казахстані. Повернувся живим лише Анатолій Герега, але йому заборонили розповідати про долю хлопців.

Вирішив ознайомити читачів «Сурмів Радзивілів» з цією сумною сторінкою з життя нашого міста тому, що ми повинні пам’ятати про всіх, хто загинув у ті страшні роки. Це – наша історія.